Родинне виховання 

У Законі України «Про освіту» говориться, що метою освіти є всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей, виховання високих моральних якостей, формування громадян, здатних до свідомого суспільного вибору, збагачення на цій основі інтелектуального,творчого, культурного потенціалу народу, підвищення освітнього вибору народу, забезпечення народного господарства кваліфікованими фахівцями.У Конвенції ООН про права дитини зазначено, що дитина має бути повністю підготовленою до самостійного життя в суспільстві й вихована в дусі ідеалів миру, гідності, терпимості, свободи, рівності та солідарності.

Родина є основою держави. Родина - поняття, що розкриває моральну й духовну сутність, природну послідовність основ­них етапів формування людини. Від роду до народу, нації - такий природ­ний шлях розвитку кожної дитини, формування її національної свідомості й громадянської зрілості.

Родинне виховання - перша природна і постійно діюча ланка вихован­ня. Без докорінного поліпшення родинного виховання не можна домогтися значних змін у подальшому громадянському вихованні підростаючих поколінь. У сім'ї закладається духовна основа особистості, її мораль, самобутність національного світовідчуття і світорозуміння.

Соціальне, сімейне і шкільне виховання повинно здійснюватися у нерозривній єдності.

У шкільному віці основою родинного виховання є формування в дітей гуманістичної моралі, естетичної культури, готовності до праці, до захисту рідної землі, патріотичних почуттів.

Родина дає школярам уявлення про зовнішню і внутрішню культуру людини, виконує шанобливе ставлення до матері і батька, до старших, милосердя у ставленні до немічних, калік, сиріт, вдів та інших, формує уявлення про загальнолюдські моральні вартості, привчає до добросовісної праці, поваги до людей праці.Батьки найперші вихователі. Вони насамперед відповідають перед власною совістю, народом, державою за виховання дітей. Проблему родинного виховання на народних традиціях треба вважати найголовнішою не лише в системі освіти, а й у всьому ідейно-моральному, культурному житті суспільства.

Наприкінці свого життя В.О.Сухомлинський розпочав роботу над дуже потрібною книжкою — енциклопедією сімейного виховання — «Батьківською педагогікою», в якій повинні були висвітлюватися найактуальніші сучасні проблеми виховання дітей у сім'ї, педагогічної освіти батьків і дорослих, соціальної педагогіки. Тільки після його смерті вдалося зібрати рукописні та деякі надруковані статті й підготувати видання «Батьківської педагогіки».

В.О.Сухомлинський вважав, що Батьківщина починається із сім'ї, що найважливіші риси якості особистості зароджуються в сімейному, вихованні, що діти — продовження не тільки нашого роду, а й нашого соціального ладу, наших завоювань і благородних намірів. І від того, які духовні цінності візьме від нас молодь, залежатиме майбутнє нашого народу і суспільства.

Вчений звертав увагу на таку важливу особливість психіки дитини— чим молодший її вік, тим вразливіша, сприятливіша вона до виховного впливу, тим легше» пробудити в ній благородні почуття, виховати чи перевиховати.

На яскравих повчальних прикладах із сімейного виховання В.О.Сухомлинський показує, як успішно закладаються і міцніють основи моралі в дітей, якщо батьки враховують ці особливості й можливості розвитку психіки в дошкільному віці («Моральні цінності сім'ї», «Бережіть душу дитини»), і як несформовані й незакріплені в ранньому дитинстві такі елементарні моральні правила життя і поведінки дитини, як «можна», «не можна», «треба», «не треба», «дозволено», «заборонено», відсутність елементарних почуттів обов'язку і відповідальності ускладнюють дальший процес виховання особистості в наступних вікових періодах.)

От чому В.О.Сухомлинський звертається до батьків із закликом вчити дітей спостерігати, пізнавати світ, міркувати, бути уважними до їхніх запитань, заохочувати і спрямовувати дитячу допитливість і, головне, не залишати дітей поза батьківською увагою, турботою про їхнє розумове виховання, своєчасно впливати на розвиток розумових здібностей. Звичайно, сформувати в малих дітей стійкий пізнавальний інтерес, органічну потребу в знаннях, освіті — нелегка справа. В.Сухомлинський звертаючися до вчителів, писав: « Якими занедбанеми, безнадійними не були б учні, в стлу обставин, що склалися у сім’ї, скільки б образи не принесли у своєму серці до вас у школу, у їхньому серці є щось добре, і гідний педагог завжди звертається до доброго і людського»

У молодшому шкільному віці порівняно легко формуються такі моральні цінності особистості, як колективізм, дисциплінованість, працьовитість і бережливість, почуття обов'язку і відповідальності, дружби, товаришування, поваги до праці й людей праці. У підлітковому і юнацькому віці інтенсивно формуються світоглядні і морально-вольові якості особистості — ідейні переконання, патріотичні ідеали, громадянська зрілість. В. О. Сухомлинський назвав цей вік періодом становлення громадянина, світоглядним віком, періодом формування вольових якостей і характеру молодої людини. Ось чому дуже важливо для нас – вчителів,  хто має справу з вихованням дітей, знати не тільки вікові та індивідуальні особливості розвитку дитини, а й ті умови, за яких успішно формуються й виховуються в тому чи іншому віковому періоді найбільш значущі риси і якості особистості, та забезпечити їхній максимальний розвиток. Своєчасність виховного впливу — запорука успіху у вихованні молодої людини.

В.О. Сухомлинський умів підмітити найтиповіші вади сімейного виховання. Одною з найшкідливіших вад є, за його висловом, споживацький характер способу життя багатьох дітей. Діти в таких сім'ях виростають, не знаючи ні в чому нужди, не знаючи обов'язків і відповідальності. Радість споживання матеріальних і духовних благ — єдина діяльність багатьох дітей, пише В.О.Сухомлинський. Це призводить до дуже небезпечних наслідків — спотворення людської особистості, марнотратства, споживацького, паразитичного способу життя, до появи маленьких  егоїстів і навіть злочинців. Споживацький підхід до суспільного добра перетворює дитину в маленького  негідника, психологія якого формується вже з ранніх років, починається з сім'ї, з нескінченних розваг або дитячої бездіяльності. Ми нерідко спостерігаємо зверхню поведінку таких дітей у класному колективі, проблеми в спілкування з однокласниками.

Особливу увагу приділяв В.О.Сухомлинський трудовому вихованню дітей у сім'ї, вихованню любові до праці. Якщо підліток нудьгує від бездіяльності, то це страшне горе для суспільства,— пише В.О.Сухомлинський. Адже справа навіть не в тому, що діти не створюють матеріальних благ, не примножують людського багатства — праця облагороджує людину, формує характер, волю, найважливіші риси і якості особистості, вона містить у собі величезні виховні можливості. В праці розкриваються здібності, моральні та інтелектуальні сили молодої людини, формується її особистість. Тільки в процесі трудової діяльності виникає потреба в спілкуванні, у становленні соціальних і психологічних відносин, ділових взаємин між людьми,взаємодопомоги,взаєморозуміння,дисциплінованос-ті, погодженості дій і вчинків тощо. «Дати дитині радість творення, радість праці,— зазначав В.О. Сухомлинський. Доказом даної  теорії є приклад  багатодітної родини Стоянових. Діти гарно навчаються, є постійними учасниками конкурсів, олімпіад, змагань, відвідують спортивну та музичну школи, активно допомагають по господарству. 

Основи пізнавальної діяльності і навчальної праці закладаються в ранньому дитинстві, а тому автор «Батьківської педагогіки» дає практичні поради батькам розвивати в дітей спостережливість, вміння орієнтуватися в різноманітних ситуаціях, мислити, міркувати, фантазувати. Цьому особливо сприяє вивчення явищ природи в ранньому дитинстві, спільні прогулянки, бесіди, читання книжок, спільна праця. Тому сам процес навчання повинен бути життєрадісним, захоплюючим, будити думку і почуття, мати дослідницький характер. Водночас розвиток пізнавальних і навчальних інтересів немислимий при застосуванні примусу, покарань або сухих формальних вимог. В.О.Сухомлинський пише: «Діти, на яких часто кричать, втрачають здатність сприймати найтонші відтінки почуттів інших людей і — це особливо тривожить — втрачають чутливість до правди, справедливості.

В.О. Сухомлинський на яскравих прикладах показує, яке значення для інтелектуального розвитку, зокрема мислення і пізнавальних інтересів, має психологічний клімат соціального середовища, в якому дитина формується і розвивається, багатство інтелектуальних зв'язків і відношень, мовне спілкування, активна пізнавальна і трудова діяльність.

Василь Олександрович постійно цікавився проблемами сімейного виховання, а саме умовами і особливостями виховання дітей у різних сім'ях, вивчав позитивний досвід, підмічав найістотніші і найбільш типові вади та недоліки сімейного виховання, шукав причини цих недоліків. Він проводив велику виховну і освітню роботу з батьками, дорослими, навчав їх мистецтва сімейного і громадського виховання, гостро критикував неуцтво та примітивізм. Своїх вихованців — юнаків і дівчат ми вчимо; моральне право на кохання має той, хто вміє відповідати за майбутнє — за своїх дітей. До речі, В. О. Сухомлинський з нових позицій підходив і до оцінки життєвої позиції, і ролі дитини в сім'ї. Діти в сім'ї — це не тільки слухняні виконавці волі батьків і старших, вони рівноправні члени сім'ї, активні учасники всіх сімейних справ, вони можуть чинити взаємний позитивний вплив на сім'ю; поведінку батьків і старших, їх ставлення до своїх сімейних і громадських обов'язків. Вони не повинні відчувати своєї нерівності, неповноцінності, приниженої гідності. Автор відстоює право дітей активно втручатись у сімейні справи. Цікаві приклади, наведені у «Батьківській педагогіці», переконують нас у тому, що під впливом думки дітей, їх вимог, ставлення батьків до деяких антисоціальних явищ — п'янства, крадіжок, обману, протекціонізму, нечесного способу життя та інших аморальних вчинків,— можна змінити або позбутися цих явищ.

З перших днів появи дитини на світ сім'я покли­кана готувати її до життя та практичної діяльності, в домашніх умовах забезпечити розумну організацію її життя, допомогти засвоїти позитивний досвід стар­ших поколінь, набути власного досвіду поведінки й ді­яльності. Сім'я є природним середовищем первинної соціалі­зації дитини, джерелом її матеріальної та емоційної під­тримки, засобом збереження і передання культурних цінностей від покоління до покоління.

Основними завданнями родинного виховання є:

• виховання фізичної й морально здорової особистості, забезпечені необхідних екосоціальних умов для повної реалізації можливостей розвитку дитини (генотипу), повноцінного психічного та духовного її становлення формування навичок здорового способу життя;

• створення атмосфери емоційної захищеності, тепла, любові, взаєморозуміння, чуйності, доброзичливості, належних умов для розвитку почуттів;

• засвоєння базових моральних цінностей та ідеалів, культурних тра­дицій, етичних норм взаємин між близькими людьми і в суспільному ото­ченні, виховання культури поведінки, здатності піклуватися про молодших;

• забезпечення духовної єдності поколінь, збереження родинних тра­дицій, сімейних реліквій, вивчення родоводу, прилучення дітей до народних традицій, рідної мови, звичаїв, обрядів, виховання в них національної свідомості і самосвідомості;

• виховання поваги до законів, прав і свобод людини, розвиток гро­мадянської і соціальної відповідальності;

• залучення дітей до світу знань, виховання поваги до науки, школи і вчителя, розвиток прагнення до освіти й творчого самовдосконалення;

• включення в спільну побутову та господарську діяльність, розвиток рис творчої працелюбної особистості, формування почуття власності та навичок господарювання;

• формування естетичних смаків і почуттів, уміння розрізняти прек­расне і потворне в мистецтві і житті, забезпечення умов для практичної творчої діяльності дітей;

• статеве виховання дітей, розвиток моральної чистоти, поваги до жінки, почуття дружби, кохання, підготовка до подружнього життя, прище­плення навичок виховання дітей в сім'ї;

• розвиток внутрішньої свободи, здатності до об'єктивної самооцінки і саморегуляції поведінки, почуття власної гідності, поваги до себе, відповідальності за свої вчинки, здатності до морального самовдосконалення.

Оскільки мета виховання підростаючого покоління — формування всебічно розвиненої особистості, сім'я, як і школа, здійснює моральне, розумове, трудове, естетич­не і фізичне виховання. Сухомлинський писав:  « Не забуваймо, що в школі дитина не тільки навчається. У школі вона живе. Там, де вихователі забувають цю істину, навчання стає для дитини важким тягарем. Там, де навчання виступає як необхідна частина багатогранного духовного життя, воно для дитини бажане й захопливе».

            Особливу увагу приділяємо в школі різним формам роботи щодо  виховання у дітей любові до батьків, рідних, рідної мови, культури свого народу; поваги до людей; піклування про молодших і старших, співчут­тя і милосердя до тих, хто переживає горе; шанобливо­го ставлення до традицій, звичаїв, обрядів, до знання сво­го родоводу, історії народу.      

Ефективність виховання дітей у сім'ї залежить від створення в ній належних умов. Головна умова сімей­ного виховання — міцний фундамент сім'ї, що базується на її непорушному авторитеті, подружній вірності, лю­бові до дітей і відданості обов'язку їх виховання, мате­ринському покликанні жінки, піднесенні ролі батьків у створенні та захисті домашнього вогнища, забезпеченні на їх прикладі моральної підготовки молоді до подруж­нього життя.

Дієвим чинником сімейного виховання є спільна тру­дова діяльність батьків і дітей. Дітей слід залучати до сімейної праці, вони повинні мати конкретні трудові обов'язки, адекватні їх віковим можливостям. Така спів­праця дітей з батьками має сильніший виховний вплив, ніж словесні повчання. Успіх сімейного виховання значною мірою залежить від організації домашнього побуту, традицій сімейного життя: порядку в сімейному господарстві, залучення ді­тей до розподілу бюджету сім'ї, загального режиму дня, визначення для кожного робочого місця, зокрема для нав­чальних занять, дотримання певних сімейних правил (кожна річ має своє місце, прийшов з прогулянки — ви­мий руки та ін.). Домашній затишок облагороджує дітей.

            Людяність ви­ховується тільки на прикладі батьків. Якщо діти бачать зневажливе ставлення батьків до дідуся чи бабусі, то годі сподіватися від них іншої поведінки в майбутньому.

Виховання дітей в сім'ї не завжди успішне. Негатив­ний вплив на нього мають об'єктивні (неповна сім'я, по­гані житлові умови, недостатнє матеріальне забезпечен­ня) та суб'єктивні (слабкість педагогічної позиції бать­ків) чинники. Найвагомішою серед об'єктивних причин є неповна сім'я.  Разом з великою кількістю розлучень це призводить до збільшення кількості сі­мей, у яких мати (рідко — батько) виховує дітей сама. У неповній сім'ї процес виховання ускладнюється, ос­кільки діти значну частину часу бездоглядні, неконтрольовані, перебувають на вулиці, нерідко контакту­ють з аморальними людьми.

Негативно позначаються на вихованні дітей й погані житлові умови сім'ї.  У та­ких сім'ях батьки часто не можуть забезпечити дитину постійним робочим місцем, тому їй важко зосередитися над завданням, з'являється роздратованість, незадоволен­ня, а згодом і небажання виконувати його.

Дається взнаки і низьке матеріальне забезпечення сім'ї. Діти з таких сімей почуваються серед однокласни­ків меншовартісними, бо вирізняються із загальної маси одягом, відсутністю грошей на обіди чи екскурсію. Це пси­хологічно пригнічує їх, оздоблює проти батьків, яких во­ни вважають невдахами. Згодом ця злість переноситься на однокласників, педагогів. Всі ці фактори вплинули на навчання  та виховання учня 6-го класу Тікана Германа та учня 7-го класу Плєшкова Владислава. В результаті діти опинилися в закладах інтернатного типу міста Миколаєва.

Значна частина сучасних сімей припускається поми­лок у вихованні дітей. Родини, які продукують так зва­них педагогічне занедбаних дітей, з погляду педагогі­ки можна на такі три групи: педагогічне неспроможні, педагогічне пасивні та антипедагогічні.

Перша група — сім'ї, в яких батьки намагаються вия­вити певну активність у вихованні дітей, проте роблять це невміло. Вони потурають всім примхам своїх дітей

( Бричка О, Садовніченко А.)

Друга група — сім'ї, які не виявляють особливої ак­тивності у вихованні дітей, тобто педагогічне пасивні. Во­ни з об'єктивних (хвороба, зайнятість, часта відсутність) або суб'єктивних (відсутність єдиної точки зору на вихо­вання, розлад між батьками, часті конфлікти та ін.) причин не можуть належним чином виховувати дітей за сімейними негараздами вони не знаходять часу для ви­ховання дітей, втрачають контроль за ними  ( Пославський Ю, Яковенко В, Огороднік Д)

Проблеми взаємин батьків і вчителів набувають особливого значення з першого дня дитини в школі. Ось чому має значно зрости увага до сім'ї. Знати все про дитину - про рівень її підготовленості до навчання, про її здоров'я, звички, схильності - не просто обов'язок педагога, а й необхідна умова успішного навчання маленьких школярів. турбота про те, щоб учитися було цікаво, необтяжливо, щоб дитина не відчувала себе занедбаною, має стати спільною і для батьків, і для вчителів» .

Доцільно в перші дні навчання разом із дитиною простежити по годиннику потрібний на збирання час і поставити перед нею раз і назавжди вимогу: «До школи можна йти, зробивши всі необхідні справи.» Така ситуація сама по собі спонукає учня до активних дій. Не треба буде постійно нагадувати, щоб вчасно вставав, умивався, сідав за стіл. Спочатку не уникнути невдач. Доведеться разом із дитиною пережити зауваження вчителя з приводу запізнення. Однак коли вона усвідомить, що саме перешкоджало їй вчасно зібратися, то зможе коригувати свої дії. Якщо дитина млява, слабко володіє навиками самообслуговування, на перших порах їй треба допомагати, але робити це слід непомітно, поступово підвищуючи вимоги до якості виконання нею будь-якої справи. З цією метою проводимо батьківські збори 

Серед інших цікавих і корисних занять дітей у вільний від навчання час (читання книги, відвідування музеїв, театру, перегляд фільму) особливе місце належить спілкуванню з природою. В.О.Сухомлинський писав: « - треба розвивати мислення дітей, зміцнювати розумові сили дитини серед природи - це вимога природних закономірностей розвитку дитячого організму». Проходь у школі уроки милування природою.

Спільні прогулянки дітей і батьків у природу можуть стати справжнім «уроком мислення, уроком розвитку розуму» .

Організовуючи життєдіяльність дитини в сім'ї, яка сприяє її фізичному, розумовому, моральному, вольовому розвитку, батьки тим самим подають потрібну допомогу маленькому учню в успішному засвоєнні програмних знань. Водночас увага до інтелектуального розвитку, успіхів у навчанні не повинна призводити до ігнорування інших факторів, які впливають на формування особистості дитини, - становлення її взаємин з ровесниками, усвідомлення нею свого місця і позиції в учнівському колективі, її участі в житті классу.

Настанова В.О.Сухомлинського «педагогіка потрібна всім» нині знаходить своє втілення в роботі факультетів педагогічних знань. Важливо щоб батьки вирішували питання своєї педагогічної освіти, усвідомлюючи особисту відповідальність за виховання дитини.

Співдружність школи з сім’єю, опора на родинні традиції набуває сьогодні нового педагогічного змісту та особливої актуальності. Адже об’єктивна необхідність взаємодії школи і сім’ї у розвитку особистості молодшого школяра має глибокі соціальні й психолого-педагогічні основи. Вона зумовлена сутністю самого процесу виховання і розвитку, який пов’язаний з безпосереднім сприйманням особистістю як організованих, так і випадкових зовнішніх впливів.

Сім'я завжди була і залишається природним середовищем первинної соціалізації дитини, джерелом матеріальної і емоційної підтримки, необхідної для розвитку її членів, особливо дітей, засобом збереження і передачі культурних цінностей від покоління до покоління.

Єдність сім'ї і школи відіграє важливу роль у вирішенні завдань всебічного розвитку та виховання школяра. Сім’я - один із головних виховних інститутів, значення якого у формуванні особистості дитини важко переоцінити. Лише в сім’ї, під керівництвом та з допомогою батьків дитина пізнає навколишній світ у всіх його складностях і багатогранних проявах, тут проходить її громадське становлення, формується світогляд та естетичні смаки.

Здійснюючи родинне виховання, батьки створюють умови для повноцінного становлення та розвитку особистості, забезпечують дитині почуття захищеності, рівноваги, довіри, формують активне, зацікавлене ставлення до оточуючого середовища. З сім’ї починається дорога і до школи. У шкільному віці основою родинного виховання є формування в дітей гуманістичної моралі, естетичної культури, готовності до праці, до наших учнів результат копіткої щоденної роботи, а також тих реальних міжлюдських стосунків, у які включається дитина з перших днів свого життя і активним учасником яких вона залишається усі наступні роки.

Стосовно педагогічних здібностей батьків, то до найважливіших із них варто мабуть, віднести вміння належно організовувати комунікативну діяльність, налагоджувати внутрішньосімейні взаємини і, найголовніше, встановлювати правильні стосунки з дітьми. Отже, зрозуміло, що в умовах сім’ї дітей виховують не лише батько й мати, але й інші члени сім’ї. Тому що, сім’я як первинний колектив суспільства в цілому впливає на формування і розвиток дітей.

Мистецтво виховання полягає в тому, щоб розвивати в особистості готовність до розв’язання внутрішніх чи зовнішніх конфліктів, стійкість до навіювання та до зовнішніх негативних чинників. Адже моральні риси характеру особистості виховуються в конкретних актах поведінки, діях вчинках. Наприклад, така риса характеру, як почуття обов’язку, спочатку виявляється щодо близьких людей. А в подальшому вона поступово узагальнюється, переноситься в нові життєві ситуації, стає стійкою рисою характеру, яка спрямовує поведінку.

Більшість батьків у нашій країні добре розуміє свою відповідальність за виховання своїх дітей і приділяє їм багато часу і уваги. Проте ще багато таких батьків, які намагаються перекласти всю відповідальність за виховання своїх дітей на плечі учителів, на жаль, ще немало. Тим часом давно відомо, що якість виховання і навчання дітей залежить не тільки від учителів. Адже більшу частину свого часу діти проводять дома, в сім’ї. Тому багато залежить від того, як школярі виконують домашні завдання, як виховується у них любов до праці, як проводять вони своє дозвілля, з ким товаришують. Батьків необхідно націлювати на те, що ефективність виховання значною мірою залежить від дружного і погодженого виховного впливу на них сім’ї і школи, батьків і учителів.

Батьки виховують дітей не лише словом, переконанням, а й своїм власним прикладом, своєю поведінкою. Вони впливають на дітей тоді, коли вони тільки вступають в життя і вперше починають пізнавати навколишній світ. Тому виховний вплив батьків буває особливо сильним. Адже перші дитячі враження – це найяскравіші враження. Вони зберігаються часто на все життя. При цьому зберігаються, на жаль, не тільки позитивні, а негативні навички і звички. Якщо батьки навчать свою дитину в перші роки її життя обманювати товаришів, старших, то вона і в зрілому віці буде неправдивою.

Діти, особливо на ранніх ступенях свого розвитку, намагаються повторювати вчинки і дії дорослих, що їх оточують. Пояснюється це тим, що в них ще нема достатніх знань і життєвого досвіду. В силу цього вони й намагаються наслідувати дорослих і насамперед своїх батьків.

Ось чому поведінка батьків – це основний вирішальних засіб виховання дітей в сім’ї. Якщо батьки прагнуть виховати своїх дітей правдивими і чесними, а самі в їх присутності говорять неправду, то ефективність їх виховного впливу значно знизиться. Якщо батько або мати намагаються виховати в своїх дітей такі якості, як дисциплінованість і організованість, ввічливість і повагу до старших, а самі не мають цих якостей, то їх виховна робота не дасть потрібних наслідків.

Адже тільки в соціальному оточенні людина засвоює зразки поведінки й наслідує їх: спочатку під зовнішнім контролем, до якого відносяться батьки, школа та громадськість, а потім це може стати й основою саморегуляції особистості як такої.

Школі, безумовно, належить головна і вирішальна роль у вихованні і навчанні молодого покоління. Адже вона озброює школярів глибокими і різносторонніми знаннями. Без школи не можна стати культурною людиною. Інтелектуальний розвиток, який дає учням школа, ґрунтується на глибокому науковому розумінні ними законів природи і суспільства.

Набуті у процесі навчання і праці знання, органічно пов’язані з почуттями і стають основою формування особистості. Розвивати інтелект дитини неможливо поза її цілеспрямованою діяльністю, якою у шкільному віці є навчання і праця.

Велику роль у розвитку особистості відіграє праця. У процесі трудової діяльності учні краще засвоюють те, що не суперечить їхнім переконанням, має особистісне і суспільне значення. Зв’язок виховання і навчання з працею, з життям є одним із основних джерел формування в учнів повноцінної особистості.

Одним із шляхів оптимізації взаємодії двох провідних інституцій виховання є підвищення провідної ролі школи у розвитку особистості молодшого школяра. Це сприятиме озброєнню учнів глибоким багажем знань, виробленню практичних навиків та вмінь.

Проте школа – не єдине місце, де виховується і навчається молоде покоління. Діти здобувають освіту, виховуються і навчаються не лише в школі. Їх розвиток продовжується і поза стінами школи і насамперед – у сім’ї. На яку височінь не була б піднесена шкільна справа в нашій країні, школа сама, без допомоги батьків, не може успішно здійснювати виховання і навчання молодого покоління. І наша задача довести дану аксіому до батьків.

Правильне виховання сприяє інтелектуальному, творчому розвитку особистості. Мисленнєві здібності краще розвиваються там, де вчителі і батьки правильно організовують навчальну діяльність, сприяючи самостійному вирішенню творчих задач. Адже інтелектуально - творчий розвиток особистості учнів є одним із найважливіших завдань взаємодії сім’ї і школи в організації навчально-виховного процесу.

Оптимізація взаємодії школи і сім’ї – необхідна умова успішного виховання і навчання дітей. Там, де вчителі і батьки виступають єдиним фронтом, там звичайно краще поставлена навчально-виховна робота школи і правильно організовано виховання дітей у сім’ї.

В школі  склалися різноманітні форми зв’язку школи і сім’ї. Найбільш поширеними способами їх оптимізації є: 1) відвідування класним керівником і учителями батьків учнів; 2) відвідування батьками школи; 3) проведення класних і загальношкільних зборів; 4) шкільні конференції батьків щодо обміну досвідом сімейного виховання; 5) «дні відкритих дверей», або «батьківські дні»; 6) батьківські комітети при школах.

Особливий тягар по забезпеченню реальних зв'язків з сім'єю лягає на плечі класовода. Свою діяльність він організовує через класний батьківський комітет, батьківські збори, а також через вчителів, які працюють в даному класі. Важливою частиною практичної діяльності класовода є відвідування учнів вдома, вивчення умов, в яких вони проживають( на початку року готуємо соціальний пасторт родини) передбачення небажаних результатів. Традиційною функцією класовода залишається просвітницька: багато сімей потребують педагогічної поради, професійної підтримки. Адже непрофесійна робота з батьками підриває авторитет педагога і школи. Батьки будуть добиватися співпраці тоді, коли будуть бачити зацікавленість класовода долею їхніх дітей.

Проблема взаємодії школи і сім’ї, на наш погляд, належить до найскладніших і найважчих. Оскільки взаємозалежність педагогічних явищ і процесів у наші дні дедалі ускладнюється, завдання, які висуває життя перед школою, стають настільки складними, що без високої педагогічної культури всього суспільства і, насамперед, сім'ї зусилля вчителів, якими б значними вони не були, виявляються недостатньо ефективними. Аналогічні проблеми стоять і перед сім'єю. Тому що всі труднощі, які виникають у складному процесі шкільного виховання, вкорінюються і у сім'ю особливо на тлі сучасних суспільно-економічних контрастів. Формування правильних взаємин і розвиток особистості залежить насамперед від того, якими людьми постають перед дитиною мати й батько, як пізнаються людські стосунки і суспільне оточення.

Взаємини школи із сім’ями учнів регламентуються насамперед державними документами. В Законі України «Про освіту» вказано на основі права і обов'язки батьків щодо виховання дітей, зокрема, відзначено, що на батьків покладено однакову відповідальність за виховання і розвиток дитини. А стаття 50 цього закону називає батьків у числі рівноправних учасників цього процесу. Без допомоги батьків педагогічному колективу важко домогтися значних успіхів.

Отож, успішний розвиток дітей значною мірою залежить від дружної і погодженої виховної роботи школи і сім’ї. Цю істину повинні добре засвоїти не тільки вчителі, а й батьки. Так само як і діти, батьки повинні жити своєю школою, регулярно відвідувати батьківські збори, обмінюватися своїми думками і спостереженнями з класоводами. Особливо це стосується батьків невстигаючих учнів. Школа ж повинна прагнути до об’єднання зусиль щодо успішного навчання, виховання та розвитку школярів. Тому що не тільки навчальний заклад допомагає сім’ї у вихованні дітей, а й батьки повинні допомагати школі.

Один з найважливіших професійних обов'язків учителя — організація співпраці з батьками учнів. Більш того завдання складається в організації такої співпраці, яка б не тільки йшла в одному напрямку з його цілями, завданнями і діями, але і доповнювала їх.

У систему відносин «вчитель - батьки учнів» вчитель залучається об'єктивною необхідністю, самими умовами здійснення педагогічного процесу. Ця система відносин може існувати і функціонувати навіть без безпосереднього контакту її учасників, бо їх зв'язує учень як об'єкт взаємного впливу. Об'єктивна потреба співпраці вчителя і батьків учнів, що диктується єдністю цілей і завдань навчання і виховання, не означає непотрібності свідомих зусиль по організації цієї співпраці.

Відносини в системі «вчитель - батьки учнів» являють собою важливий педагогічний чинник, що сильно впливає на моральне життя учнів, які сприймають ці відносини як норму навіть в тому випадку, коли останні і не є нормальними.

Практика школи показує, що система реальних відносин «вчитель – батьки учнів» не завжди виконує свої фун